7. Чорні хмари
Як ти вже знаєш, історія Речі Посполитої Обох Народів завершились поділами. Цю політичну катастрофу спричинили передусім безкінечні війни з сусідами. Нещаслива фазу розпочала польсько-козацька війна у 1648 році. Ці події у Польщі ще називаються повстанням Богдана Хмельницького.
У підсумку війни козакам вдалось створити незалежну від Речі Посполитої автономію, що отримала назву Гетьманщина. Аби збільшити свої шанси у битвах із поляками, гетьман Хмельницький уклав союз із Москвою. Однак вже незабаром козацька боротьба за незалежність України завершилась поразкою. В наступні декади самостійність козаків була все більш обмежена Москвою. У другій половині XVIII століття за рішенням цариці Єкатєріни ІІ як Річ Посполита, так і Гетьманщина, зникли з мапи Європи.
Цікаво, що б зробили наші предки, якби знали, якими будуть долі їх держав у майбутньому. Чи король та шляхта були б більш схильними до компромісу з козаками? А може гетьман Хмельницький відкинув би ідею про союз із Москвою? На жаль, цього ми вже ніколи не дізнаємось.
Козацькі повстання
У Речі Посполитій, як і в будь-якій становій державі, багато чим керувала шляхта. Міщани практично не мали впливу на державні справи, а селяни й поготів. Стан селянства був особливо важким. Селяни працювали на своїх панів та мали вкрай мало можливостей поміняти своє становище. Для польських селян невеликою втіхою могло бути те, що їх пани розмовляли тією ж мовою і сповідували ту ж віру.
Інакше ситуація виглядала на Русі. Там щоразу частіше траплялось, що шляхтич змінював віру з православ’я на католицизм і починав розмовляти польською замість руської. Особливо це стосувалось заможних князівських родин, про які ми оповідали у розділі 5. Їх часто називали “ляхами”, тобто поляками, навіть попри наявність руського коріння. Недивно, що їх піддані сприймали їх як чужу, а часто ворожу групу.
Коли ж козаки не підкорялись Речі Посполитій, багато мешканців українських земель охоче доєднувалось до них. А приводів для повстань було щоразу більше. Козаки хотіли самостійно вирішувати питання про походи проти турків і татар, а Річ Посполита хотіла заборонити їм подібне самоуправство, боячись турецької відповіді. Метою польських панів було зробити з козаків спокійних, осілих селян. Але так не могло статись, бо запорожці звикли до свободи та військового стилю життя.
В середині XVII століття козаки підняли повстання, початковою метою якого було здобути собі права, подібні до шляхти. Однак дуже швидко, дякуючи блискучим військовим успіхам, повстання змінило свій характер. Богдан Хмельницький заявив про визволення Русі від “польської неволі”. До повстання долучилися селяни та частина руської шляхти. Розпочалась кривава війна, у якій козаки показали свої бойові навички, кількаразово перемагаючи війська Речі Посполитої. Однак Хмельницький розумів, що з метою забезпечення незалежності відвойованих теренів, він повинен мати якогось потужного союзника.
Вибір взагалі не був очевидним. Козаки могли шукати порозуміння з Річчю Посполитою, Кримським ханством, Швецією і навіть Османською імперією. Православна церква могла б бути більш прихильною до Москви на підставі спільної віри. Легенда стверджує, що Хмельницький поставив питання зібраним на раду козакам: кого хочете мати за правителя? Короля, хана, султана чи царя? Козаки обрали царя, а Рада отримала назву Переяславська.
Військове доміно
Повстання Хмельницького і подальший союз козаків і Москви – це події, які принесли Речі Посполитій цілу серію негараздів. Московські війська напали на Велике князівство Литовське, безконтрольно грабуючи міста і села. Невдовзі з півночі напали шведи. Говорячи образно, вони залили польські землі своїми військами, через що ті події ще називаються шведським потопом. У другій половині XVII століття Річ Посполита змінилась до невпізнання – вона стала економічною руїною.
Україна Лівобережна та Правобережна
Козацькі гетьмани, наступники Хмельницького, мріяли про відновлення єдності земель України. Проте сталось інакше. В результаті миру, укладеного між Річчю Посполитою та Москвою під кінець XVII століття, Україна була поділена вздовж Дніпра. Козацькі землі були під контролем обох правителів – польського короля на Правобережній Україні та московського царя на Лівобережній.
Невдовзі виявилось, що Москва не збирається зберігати привілеї та вольності Гетьманщини. Козаки знов були змушені боротися за свою незалежність. Шанс на її здобуття з’явився у часи гетьмана Івана Мазепи. Він виступив на стороні шведського короля під час шведсько-російської війни. У такий спосіб на короткий час знов ми були в одному таборі, бо проти Росії також воював польський король Станіслав Лещинський. На жаль, програна союзниками битва під Полтавою у 1709 році поставила як козаків, так і Річ Посполиту перед милістю та немилістю царя Петра І.
Ця подія була трагедією для обох наших народів. Аж до кінця XVIII століття козаки вже не могли розраховувати на здобуття незалежності від Росії, а у Речі Посполитій саксонська династія Веттінів зберегла владу тільки через російський контроль. З того часу кожне рішення польського короля затверджувалось у Петербурзі. Держава потрапила під принизливий контроль.
Коханці у Петербурзі
За часів розквіту Речі Посполитої, польська шляхта спільно із козаками здобувала Москву. У XVIII столітті про подолання Росії мова вже не йшла, але нашим аристократам вдалося підкорити серця двох російських правительок. Виходець із козацької родини Олексій Розумовський став коханцем імператриці Єлізавєти, доньки Петра І. Коли вона посіла трон, на прохання свого коханця вона повернула уряд козацького гетьмана до України. Гетьманом став брат Олексія, Кирило.
Кілька років потому у Петербурзі з’явився польський шляхтич, Станіслав Понятовський. Він почав роман із майбутньою імператрицею, Єкатєріною. Саме вона пізніше прийняла рішення надати йому королівський трон.
На жаль, любощі з імператрицями не змінили долі ані Польщі, ані України. В новому, ХІХ столітті, ми могли хіба з жалем згадувати втрачену незалежність. Більше на цю тему прочитаєш у розділі 8.