5. З народу руського, з польської нації

Руські князі

Польська шляхта пишалась своїми вольностями та привілеями, які прислуговували їй згідно з правом Речі Посполитої. Так само сильно як свободу, вони цінували і рівність. Можливо ти знаєш приказку “шляхтич на загроді (убогий) рівний воєводі”. Воно означало, що всі шляхтичі є рівними перед законом, незалежно від того, які посади чи володіння вони мають.

Дещо інакше було на Русі. Тут збереглися князівські роди, за походженням Рюриковичі та Гедиміновичі, себто представники давніх династій володарів. Між руським князем та звичайним шляхтичем була суттєва різниця. Князі панували над величезними теренами та мали тисячі підданих. Вони фінансували свої власні приватні армії, будували фортеці та засновували костели і церкви. Вони здійснювали великі подвиги та переживали цікаві пригоди, завдяки чому вписали себе до історії Польщі та України.

Зараз розповімо про кілька видатних руських родин:

Острозькі або ж багатії

Ми починаємо з роду, який століттями вважався найбагатшим у Речі Посполитій – князів Острозьких. Вони мали величезні володіння на Волині, а їх родинним гніздом був Острог. У тій родині було кілька надзвичайно цікавих особистостей. На початку XVI століття великий гетьман литовський Костянтин Острозький прославився грандіозною перемогою під Оршею. З одного боку там бились литовські, руські та польські війська, а з іншого, маючи суттєву чисельну перевагу, московити. Гетьман застосував у тій битві хитрий маневр – імітувавши втечу, він затягнув ворога у засідку. Цій видатній перемозі невідомий автор присвятив картину “Битва під Оршею”. Це єдиний ренесансний баталістичний малюнок в історії Речі Посполитої.

Гальшка Острозька

Онучка гетьмана, Єлизавета або ж Гальшка, стала героїнею однієї з найбільш скандальних авантюр в історії Речі Посполитої. Як єдина дитина, вона успадкувала великі володіння. У чергу на одруження стали кавалери з усієї Речі Посполитої. Найбільш завзятим виявився руський князь Дмитро Санґушко, по вуха закоханий у панну. Він пошлюбив Гальшку проти волі матері дівчини, однак за підтримки її дядька Василя-Костянтина Острозького. Мати поскаржилась королеві, який покарав Дмитра баніцією (позбавленням усіх шляхетських прав). На жаль, уся історія завершилась фатально. Коли Дмитро тікав з Речі Посполитої разом із Гальшкою, на території Чехії його спіймав польський магнат Марчін Зборовський. Він також хотів видати свого сина за спадкоємицю роду Острозьких. Його слуги вбили Дмитра. Вочевидь, погані стосунки з тещею можуть зруйнувати подружнє щастя.

Дядько Гальшки, Василь-Костянтин Острозький, був відомим опонентом Берестейської унії, про що ми згадували тут. Укріплюючи позиції Православної церкви, він заснував у Острозі друкарню та сучасну школу, в якій викладали іноземні вчителі. Завдяки своїм заслугам, Православна Церква України вважає його святим.

Євангеліє та перина або ж Заславські

Великі володіння Острозьких успадкувала інша руська родина, Заславських. З тим прізвищем пов’язаний одна з найважливіших українських пам’яток – Пересопницьке Євангеліє, що походить з XVI століття. То був переклад Євангелія з староцерковнослов’янської руською мовою. Проспонсувала цю роботу княгиня Анастасія Заславська, а сьогодні кожен новообраний Президент України складає присягу, тримаючи руку на цій книзі.

Іншим відомим представником родини був князь Владислав Домінік. Він був одним із трьох командирів, чиїм завданням було приборкати повстання Хмельницького. Козацький гетьман зневажливо назвав трійку воєначальників так: Латина, Дитина, Перина. “Латина” означала воєначальника, який швидше був схильним до науки, аніж шаблі, “Дитина” – занадто молоду людину, аби успішно керувати військами, а “Перина” – то власне князь Заславський. Він був не дуже мудрою особою, що любила передусім комфорт. Його маєтком буле Старе Село поблизу Львова. І до сьогодні там можна побачити руїни колись славетного палацу.

Козак, князі та король або ж Вишневецькі

Справді захопливою є історія родини Вишневецьких. У XVI столітті один з представників роду, Дмитро Байда, був відомим авантюрником та козацьким лідером. Разом із запорожцями він організовував походи проти турків і татар. Він загинув у турецькій неволі, але легенда стверджує, що козацький дух він зберіг аж до останньої хвилини життя.

У середині XVII століття всією Україною голосно лунало ім’я Єремії Вишневецького. Він першим у своєму роді прийняв католицизм. Як вмілий господар, він намагався заселяти свої маєтності у Київському воєводстві новими осадниками. На жаль, саме за його життя конфлікт Речі Посполитої з козаками перейшов у нову фазу, адже розпочалось повстання Хмельницького, а князь Єремія був одним із тих, хто намагався безжально його придушити.

Хоча війна знищила статки Вишневецьких, останньому з їх роду – Михайлу Корибуту – навіть вдалось стати королем Речі Посполитої. Щоправда, він не був успішним  правителем, а ще за його життя жартували, що “хоча він і знав 8 мов, але не мав чого сказати жодною”.

“Видатне посольство” або Збаразькі

Родичами Вишневецьких були власники Збаража або ж князі Збаразькі. Один з представників роду, князь Кшиштоф Збаразький, став відомим як посол польського короля до турецького султана. Це сталось за рік після видатної перемоги, яку війська Речі Посполитої та запорозькі козаки здобули над турками під Хотином, про що більше ти прочитаєш тут.

Збаразький вирушив до Стамбулу, аби від імені польського короля підписати з султаном вічний мир. Свою довгу подорож він провадив у компанії аж тисячі осіб, а видатки покривав сам із власної кишені! Своїми коштами він також оплатив викуп польських полонених з турецької неволі. Збаразький так вдало керував посольством, що Сейм Речі Посполитої висловив йому публічну подяку за його працю.

Чарторийські

Цілком можливо, що ти чув про родину Чарторийських або ж про подібну політичну “партію”, активну в Речі Посполитій у XVIII столітті. Родовим гніздом Чарторийських був Чарторийськ на Волині. Саме в цьому воєводстві представники роду століттями посідали ряд важливих посад.

Але широковідомими в Речі Посполитій вони стали вже за часів панування останніх двох королів, в особливості завдяки діяльності Августа Олександра Чарторийського. У порівнянні з іншими українськими магнатами, його родові володіння не були занадто великими. Однак йому вдалось одружитися із найбагатшою вдовою його доби – Софією Сенявською. Подружжя стало найбагатшою парою в Речі Посполитій. Люди стверджували, що вони могли подорожувати з Варшави до України, ночуючи виключно у своїх маєтках – стільки їх було у різних частинах держави.

Польські пани в Україні

Варто також згадати про польські роди, які шукали щастя в руських землях. Поміж представників тих родин були видатні особи, наприклад гетьман Станіслав Жолкевський, засновник красивого містечка Жовква та завойовник Москви. Зятем Жолкевського був наступний гетьман, Станіслав Конецпольський. Він прославився як видатний воєначальник та переможець татар, а також засновник витонченого палацу в Підгірцях. 

Поміж поляків, які осіли в Україні, були також люди з дуже поганою репутацією. Фундатор відомої ратуші в Бучачі, Миколай Василь Потоцький, прославився як авантюрник, бешкетник і хуліган. Легенда стверджує, що останні роки життя він провів у Почаївському монастирі, який тоді належав уніатам. Там він і помер як скромний чернець. Про його пригоди розповідає українська “Пісня про Бондарівну”.

Інший представник польського роду Потоцьких, Станіслав Щенсний (Щасливий), мав великі володіння на Брацлавщині. Його приватне життя було сповнене різних скандалів та інтриг, з яких частина була пов’язана з його третьою дружиною, Софією. Саме для неї він заснував відомий парк в Умані, відомий як Софіївка. Водночас, прізвище Потоцького було вписано до польської історії як синонім національної зради. Саме цей магнат був одним із трьох, хто просив царицю Єкатєріну надіслати російські війська до Речі Посполитої та виступав проти реформ Чотирирічного Сейму. Назва ганебної Тарговицької конфедерації походить від містечка Тарговиця, що було власністю Потоцького.