6. Шаблі та самопали

Дике Поле

Після середньовічних монголо-татарських набігів на Русь, південні землі України стали безлюдними. Між Кримським Ханством та руськими селами і містечками постало так зване Дике Поле. Життя на тих землях вимагало величезної відваги, адже в околицях продовжували вчиняти набіги татари. Попри це, не бракувало сміливців, які рушали до гирла Дніпра, аби ловити рибу, полювати на дичину, а з часом і оселятись там на постійній основі. Заселені цими людьми території називали Запорожжям, бо воно знаходилось південніше порогів, тобто скельних виступів в течії Дніпра.

Аби пережити татарські набіги, мешканці Запорожжя самоорганізувались у збройні загони, а з часом стали своєрідним воїнським братством. Власне їх ми і називаємо козаками. До них долучалась і збідніла та середня шляхта. В результаті нескінченних сутичок із сусідами, запорожці здобули високу майстерність у військовій справі. Вони були здатними не тільки відбити ворожі напади на суші, але й самі напасти морем. Козаки будували чайки, завдяки яким досягали міст та портів під контролем татар і турків на узбережжі Чорного моря.

Реєстр

Хоча формально Запорожжя було частиною Речі Посполитої, а Козаки декларували вірність польському королеві, фактично вони рідко дозволяли керувати собою верховній владі. Вони жили згідно із власним устроєм, а їх правовий стан у межах держави не був чітко окресленим. Що цікаво, з самого початку існування козацтва з’явились приклади співпраці запорозького війська та королівської влади. Старости українських воєводств закликали козаків під свої хоругви та разом вирушали проти татар.

За часів Сигізмунда Августа було створено реєстр – список козаків, які служили як вояки Речі Посполитої за оплату. Реєстровці мали гарантований перелік привілеїв, зокрема і особисту свободу. Очолював реєстрових козаків гетьман, якого звали “Старшим запорозького війська Його Королівської Милості”.

Козаки не раз воювали на боці польських і литовських військ. На українських землях вони стикались із татарами, а на північних і східних кордонах держави козаки допомагали Речі Посполитій у війнах з Москвою і Швецією. Також вони брали участь у битві під Клушином, яка відкрила Речі Посполитій дорогу до Москви.

Хотин

Найяскравішим прикладом співпраці Речі Посполитої та козаків була Хотинська битва. У 1621 році близько 40 днів спільні польсько-литовсько-козацькі війська боронили свій табір над Дністром проти турків. З цими подіями пов’язані прізвища двох великих полководців – великого гетьмана литовського Яна Кароля Ходкевича та козацького гетьмана Петра Конашевича-Сагайдачного.

Близько половини цього війська становили запорожці. Саме вони відбивали найважчі турецькі атаки. Вони оборонялись табором, себто обозом, що був оточений возами. На допомогу їм надходила польська піхота і литовські гусари, а коли в козацькому таборі розпочався голод, армія Речі Посполитої ділилась із запорожцями харчами та сіном для коней.

Одного разу солдати вночі відправились до табору ворога, аби здобути полонених і турецьких скарбів. Козацькі виправи – а саме так називали нічний похід за межі табору – стали легендою. Запорожці навіть змогли викрасти верблюдів у таборі самого султана!

Як бачиш, коли поляки та козаки співпрацювали між собою на полі бою, Річ Посполита була нездоланною. На жаль, цей переможний союз не тривав вічно. Невдовзі між Запорізькою Січчю та Річчю Посполитою з’явились конфлікти, які не вдалось розв’язати мирно.