4. Костел і церква
З першого розділу ти вже знаєш, що поляки та русини від початку відрізнялись віросповіданням. Вони були християнами, але поляки зазвичай були римо-католиками, а русини – православними. Але це дуже загальна схема, бо серед тих, хто називав себе русином, вдосталь було й католиків. У XVI столітті шляхта Речі Посполитої зацікавилась новими віяннями у католицькій церкві, що були відомі як Реформація. В результаті серед поляків і русинів з’явилися протестанти. Однак в українських землях Реформація минула менш помітно. Населення сповідувало православ’я, у той час як деяка шляхта та князі подекуди переходили в католицизм.
Архітектурні перли
Мандрівник, переміщуючись землями Речі Посполитої з заходу на схід, неодмінно зустрів би численні католицькі костели. Якщо пощастить, він би також побачив куди скромніші протестантські церкви. При наближенні до земель давньої Русі кількість католицьких костелів зменшувалась би, а православних церков – росла б. На далеких українських землях католики були практично відсутні, однак їх було достатньо на решті територій Русі. Костели та монастирі можна було зустріти у маєтках великих панів, їх меценатів, та більших містах.
Як можна було відрізнили католицький костел від церкви? Костели мали різноманітну архітектурну форму. Дещо по-іншому їх будували в середньовіччі, а ще інакше в пізніші століття. Однак їх верхівка завжди увінчувалась так званим латинським хрестом. Руські церкви використовували православним хрестом з вісьмома кутами. На додачу, відрізнити православну церкву можна було завдяки багатьом баням.
Ікони
У католицьких костелах можна було побачити велику кількість портретів та барельєфів, які рідше зустрічалися у православних церквах. Мистецькі стилі змінювались крізь століття. У середньовіччі стиль ще був близьким до східного живопису, тобто православного. Образи святих, що походять з візантійської культури, ми називаємо ікони. Процес їх малювання був загалом формалізованим, тобто художник мав наслідувати значну кількість правил. Через це ікони доволі схожі між собою. Ікони можна впізнати завдяки золотому тлу, подовжених тілах людей та відсутності лінійної перспективи.
Перелік тем, які зображувались на іконах, був доволі обмеженим. Кожна з них має свою традиційну назву, наприклад Пантократор – це Ісус, який сидить на троні з книгою в руці, а Деісус – це триптих, що зображує Ісуса, Марію та Івана Хрестителя. Ікони, що поміщені одна поряд з іншою у формі прикрашеної стіни, разом творять обов’язковий у кожній церкві іконостас. Він відділяє пресбітерій від нави, яка призначена для мирян.
Можливо тебе зацікавить той факт, що найбільш шанований польськими католиками образ – Матір Божа Ченстоховська – це також ікона. Цей тип називається Одигітрія, тобто та, хто вказує шлях. Відомо, що ця ікона потрапила з Руського королівства до Польщі у XIV столітті.
У католицькій церкві не застосовувались настільки суворі правила щодо зображення святих. Художники малювали згідно з пануючим художнім стилем. Наприклад, в часи Ренесансу вони зображували спокійні постаті святих у світлих приміщеннях, а в часи Бароко змальовували фігури у темному просторі, надаючи їм драматичні пози та освітлювали єдиною потужною точкою світла.
Ченці та черниці
Як православні, так і католики будували монастирі. Це місця, у яких група чоловіків або жінок жила разом, поєднуючи працю і молитву. В католицькій церкві з’явилось багато різних орденів, наприклад францисканці, домініканці, єзуїти або піари. Кожен із орденів використовував писані правила, дотримання яких було обов’язком монахів. Такі правила називались статутом. Католицькі монахи носили габіти (сутани), які відрізнялись кольором та формою. Завдяки цьому можна легко розпізнати, до якого ордену вони належать.
У православ’ї не було таких поділів, а їх габіти були однаковими. Найважливіші руські монастирі називались лаврами. Одна з них з’явилась у Києві ще в ХІ столітті. Її засновники мешкали у печерах над Дніпром, тому цей монастир ще назвали Печерською Лаврою.
Берестейська унія
Впродовж тривалих століть католики та православні жили поряд один з одним у згоді та мирі. Зміни настали під кінець XVI століття. Саме тоді цар переконав патріархів Православної церкви надати згоду на створення патріархату в Москві. Новий патріарх стверджував, що має право називатися патріархом “всієї Русі”, а тому і руського населення Речі Посполитої.
Така ситуація видавалась загрозливою польському королеві. Православні єпископи у цей час серйозно задумалися над реформуванням Православної церкви та зміцненням її позицій в ситуації контрреформаційних процесів. Було вирішено укласти унію, відому як Берестейська, згідно з якою всі православні Речі Посполитої визнали б папу римського як очільника їх церкви. При цьому вони зберігали свої обряди та традиції. Попри це, король та прихильники унії оголосили зреформовану унійну церкву наступницею православної, оголосивши останню практично поза законом. Для православних, які не бажали унії, та й для великої частини протестантської та католицької шляхти, це означало порушення релігійної свободи. А релігійний мир у Речі Посполитій був закріплений правом – актом Варшавської конфедерації, який складав частину королівської присяги.
Тема унії цікавила всіх. Автори з обох сторін писали твори, де вихваляли або гаряче критикували подібну ідею. Одним із найвідоміших опонентів унії був князь Василь-Костянтин Острозький, про якого більше ти прочитаєш розділі 5). Невдала королівська політика призвела до неочікуваних наслідків. Замість того, аби об’єднати мешканців Речі Посполитої навколо єдиної церкви, унія спричинила низку конфліктів у королівських містах, де православні міщани чинили спротив передачі уніатам церков. На сеймах шляхта вела гостру полеміку, вдаючися й до критики політики короля. Врешті, це призвело до збройного виступу опозиційної шляхти – так званого рокошу Зебжидовського, під час якого навіть лунали голоси про позбавлення короля корони. Невдовзі затятими оборонцями православ’я у Речі Посполитій почали вважати козаків.